Інтубація кишечника
інтубації КИШКІВНИКА (Лат. In в, всередину + tuba труба син. Зондування кишечника) - введення трубки в просвіт кишечника з діагностичною і лікувальною метою.
У тонку кишку трубка може бути введена через рот або через ніс, через гастростому або ілеостому- в товсту - трансанально або через колостому.
Діагностичну І. к. Застосовують з метою отримання матеріалу для гістол. цітол, і інших досліджень. У 1967 р Фокс (Y. A. Fox) запропонував метод сліпого зондування товстої кишки для отримання вмісту і біопсії слизової оболонки товстої кишки.
Відео: Інтубація трахеї Відео
У 1955 р Бланкенхорн (DH Blankenhorn) з співавт, запропонував методику І. к. Суть к-рій полягає в тому, що через ніс вводять довгий (8- 10 м) тонкий (1 -1,5 мм) поліхлорвініловий зонд з ртутним обважнення. Зонд проходить через весь травний тракт. Цим способом вимірювали довжину кишечника, по зонду проводили датчики для визначення pH, електричної активності, через зонд отримували вміст для биохим, дослідження.
Цей зонд також використовували для введення ендоскопа в товсту кишку і термінальний відділ клубової кишки. Метод небезпечний, т. К. Можливі такі ускладнення, як перфорація кишки, травми кишкової стінки зондом або кінцем ендоскопа. Ці діагностичні методи повністю замінені методами ендоскопії, заснованими на застосуванні волоконної оптики (див. Інтестіноскопи. Колоноскопія).
У 1910 р Вестерман (Westerman) вперше застосував введення через ніс трубки в шлунок і дванадцятипалу кишку при лікуванні перитоніту. Мат ас (R. Matas, 1924), Вангестен (О. H. Wangesteen, 1955) успішно застосовували постійну аспірацію вмісту тонкої кишки при механічній та динамічної кишкової непрохідності.
Для більш ефективного відсмоктування вмісту тонкої кишки розроблені різні модифікації тонких одно- та двоканальних кишкових зондів, які можуть переміщатися по кишці.
Леч. І. к. Застосовують при парези і паралічі кишечника, при гострих запальних захворюваннях, після великих і травматичних операцій на органах черевної порожнини, для попередження і лікування кишкової непроходімості- для харчування хворих в ранньому післяопераційному періоді, для фіксації кишечника в певному положенні після реконструктивних операцій типу операції Нобл (див. Нобл операція).
При лік. І. к. Евакуюється вміст з переповненої і розтягнутої рідиною і газами тонкої кишки, т. К. Переповнення вмістом призводить до порушення кровотоку в судинах стінки кишки, тромбозу їх, некрозу і перфорації кишкової стінки. З цією метою найбільш доцільно застосування зонда Ебботт - Міллера.
Інтубація тонкої кишки через рот або ніс може бути застосована в доопераційному періоді, під час операції і в післяопераційному періоді.
Методика
Мал. 1. Схематичне зображення інтубації тонкої кишки через гастростому: а - в центрі кисетного шва розсікають стінку шлунка і вставляють зонд (який потім проводять в кишечник) - б - стінку шлунка підшивають до парієтальноїочеревині передньої черевної стінки-1 - зонд- 2 - кисетний шов - 3 - желудок- 4 - парієтальних очеревина передньої черевної стінки.
Мал. 2. Схематичне зображення трансанальної інтубації товстої кишки одноканальним зондом з балоном з метою запобігання швів анастомозу: 1 - anus- 2 - шов анастомоза- 3 - зонд з балоном (4).
З метою підготовки до операції або при спробі консервативного лікування хворих кишковою непрохідністю інтубація тонкої кишки проводиться в положенні хворого сидячи або напівлежачи.
Після анестезії, напр, р-ром дикаїну, слизової оболонки глотки через нижній носовий хід зонд проводять в стравохід, а потім у Шлунок. Повертають хворого на правий бік і просувають зонд до другої позначки (рівень воротаря), роздмухують манжетку зонда, одночасно виробляють аспірацію вмісту за допомогою вакуум-апарату. Після спорожнення шлунка зонд повільно просувають до третьої мітки, і в подальшому манжетка разом з зондом повільно зміщується при перистальтиці кишки (по 15 - 20 см на годину) до рівня 2-3 м. Обов`язковий рентгенол, контроль, особливо під час проходження зонда через воротар і по тонкій кишці (до 3-4 разів залежно від просування зонда).
При проведенні інтубації на операційному столі зонд вводять спочатку в шлунок, а далі по кишці зонд направляє хірург з боку розкритої черевної порожнини. Після проведення зонда головний кінець столу піднімають. Загальна тривалість перебування зонда - 3-7 днів в залежності від відновлення перистальтики кишечника і прохідності зонда.
І. к. Через рот і ніс дає хороший терапевтичний ефект, однак проведення зонда (навіть зонда Кантора обважнення на кінці) при парезі кишки утруднене. Тривале знаходження зонда в кишці може привести до розвитку різних ускладнень: синусити, отити, пневмонії, езофагіти, стенози стравоходу і глотки, розриви варикозних вен стравоходу, перфорація стравоходу, шлунка, кишечника.
Використовують також інтубацію тонкої кишки через гастростому (рис. 1) або ілеостому, к-раю може бути проведена через неможливість проведення зонда через рот або ніс. Для інтубації тонкої кишки через ілеостому вводять тонку довгу гумову трубку з множинними отворами, яка спорожняєте значні відрізки кишки (І. Д. Житнюк, 1965).
Інтубацію нижніх відрізків товстої кишки іноді використовують з метою консервативного лікування завороту сигмовидної кишки. У цих випадках в сигмовидную кишку через ректороманоскоп вводять товстий шлунковий зонд.
З метою запобігання швів анастомозу на товстій кишці ряд хірургів застосовує трансанальна интубацию товстої кишки. Використовують спеціальної конструкції одно- або двоканальні зонди або товстий шлунковий зонд. Зонд вводять під час операції вище анастомозу (рис. 2) на 3-5 днів і видаляють після відновлення функції кишечника.
Відео: Інтубація через рот Portex
Бібліографія: Березів Ю. Є. Хірургія раку шлунка, М. 1976, бібліогр.- Гальперін Ю. М. Парези, паралічі та функціональна непрохідність кишечника, М. 1975, бібліогр.- Д e де ре р Ю. М. Патогенез і лікування гострої непрохідності кишечника, М. 1971, бібліогр.- Житнюк І. Д. Лікування динамічної непрохідності при перитоніті, Укр, хір. т. 95, № 12, с. 8, 1965 Розанов І. Б. і СТОНОГА н В. Д. Про профілактику недостатності кукси дванадцятипалої кишки після резекції шлунка, Хірургія, № 6, с. 31, 1965, бібліогр.- СімонянК. С. Спаечная хвороба, М. 1966, бібліогр.- Хірургія органів травлення, під ред. І. М. Матяшина і ін. Вип. 3, с. 9 та ін. Київ, 1974- Ш а л ь к о в Ю. Л. H e ч і-т а й л о П. Е. і Г р і ш и н а Т. А. Метод декомпресії кишечника в лікуванні функціональної кишкової непрохідності, Укр, хір., т. 118, № 2, с. 34, 1977.
В. П. Стрекаловський.
