Біохімія крові при панкреатиті
В діагностиці гострих панкреатитів найбільш популярним тестом на протязі вже більш ніж 50 років залишається визначення активності альфа-амілази в крові і сечі.
При гострому панкреатиті активність альфа-амілази крові і сечі зростає в 1030 разів. Гіперамілаземія настає на початку захворювання (вже через 46 год), досягає максимуму через +1224 ч, після цього різко знижується і приходить до норми на 26-й добі. У більшості випадків гіперамілазурія триває триваліше, ніж підвищення активності ферменту в сироватці. Рівень сироваткової альфа-амілази з тяжкістю панкреатиту не корелює. Більш правильну дані отримують при вивченні активності амілази в денному обсязі сечі.
Активність альфа-амілази є серйозним показником, але не специфічним для гострого панкреатиту.
Крім підшлункової залози, джерелом амілази зможуть бути слинні залози, легені, слизова оболонка кишечника. До хвороб, що призводить до збільшення активності амілази в крові, зможуть ставитися заворот кишечника, перфорація виразки, холецистит і апендицит. Продемонстровано, що лише у 1/3 хворих з гострим болем у животі збільшення амілази обумовлено патологією підшлункової залози.
Для збільшення інформативності рекомендується визначення активності амілази крові і сечі поєднувати з визначенням активності ліпази сироватки крові, що є найбільш специфічним критерієм, і з паралельним визначенням концентрації креатиніну в сечі і сироватці крові.
У нормі показник амілази-креатиніну кліренсу коливається від 1 до 4%. Підвищення його більш ніж на 6% передбачає наявність панкреатиту, оскільки при панкреатиті збільшується рівень істинно панкреатичної альфа-амілази слини, і її кліренс здійснюється на 80% швидше кліренсу альфа-амілази.
Останні вивчення продемонстрували, що чутливість діагностики панкреатиту за ліпазою вище, ніж по альфа-амілази. Так, у хворих з підтвердженим панкреатитом і зі звичайним рівнем альфа-амілази в 68% випадків ліпаза була підвищена.
Вкрай важливо в один момент визначати обидва ферменту. Найкращим діагностичним показником при гострому панкреатиті є 510-кратне збільшення активності ліпази, гіперамілаземія і збільшення кліренсу амілаза / креатинін. Одночасне визначення в сироватці альфа-амілази і ліпази дозволяє зі специфічністю до 98% діагностувати ураження підшлункової залози.
Незвичайним діагностичним тестом в лабораторній діагностиці гострого панкреатиту є визначення активності еластази в сироватці крові і калі. Даний показник залишається значимим протягом декількох діб крім того після закінчення одиничного нападу гострого панкреатиту.
Лабораторні дані зможуть гратися ключову роль як в розпізнаванні гострого панкреатиту, так і у встановленні його форми, тяжкості перебігу та прогнозу захворювання.
При хронічних панкреатитах поза загостренням активність сироваткових панкреатичних ферментів залишається звичайної, а час від часу крім того зниженою.
При загостренні хронічного панкреатиту відзначається посилене надходження в кров панкреатичних ферментів, так зване ухилення ферментів, що обумовлено порушенням цілісності паренхіми залози і застоєм секрету в тому чи іншому ділянці системи панкреатичних проток. При вираженому фіброзі підшлункової залози, особливо при фіброзно-склеротичному хронічному панкреатиті, рівень ферментів в сироватці крові можливо звичайним у більшої частини хворих крім того в період загострення.
Активність сироваткової амілази починає збільшуватися через 212 ч після закінчення загострення і досягає максимуму до кінця днів з подальшим зниженням активності і нормалізацією протягом семи днів. Збільшення активності сироваткової амілази в 23 рази в поєднанні з підвищенням рівня ліпази і трипсину є точним лабораторним тестом хронічного панкреатиту.
Підшлункова залоза є єдиним джерелом утворення трипсину, і визначення його активності може дати корисну дані про екзокринної функції органу. Наровне з вивченням активності трипсину вивчають і зміст в крові його інгібітора, і ставлення інгібітор / трипсин. Високочутливим і специфічним тестом, що свідчить про загострення хронічного панкреатиту, є збільшення рівня сироваткового трипсину і зменшення концентрації інгібітора трипсину. Особливо це характерно для інтерстиціально-оточених форм хронічного панкреатиту, і при панкреатитах, що поєднуються з виразковою хворобою дванадцятипалої кишки або дуоденітом.
Особливе діагностичне значення при патології підшлункової залози має визначення активності ліпази в крові. Клінічні спостереження свідчать про збільшення активності ліпази в крові при загостренні хронічного панкреатиту, особливо при панкреатитах холангіогенном природи. У період ремісії хронічного панкреатиту активність амілази в крові знаходиться в межах норми.
При загостренні хронічного панкреатиту у ряду хворих спостерігаються гіпербілірубінемія, підвищення в сироватці крові активності лужної фосфатази і ГГТФ завдяки розвитку часткової або повної непрохідності жовчних шляхів, пов`язаної з наявністю перешкоди в області величезного дуоденальногососочка (стеноз, камінь, папіліт), реактивного гепатиту або зі здавленням дистального відділу неспеціалізованого жовчної протоки запаленої і ущільненої головний підшлункової залози.
Для вивчення функції підшлункової залози в клінічній практиці проводиться вивчення активності панкреатичних ферментів в крові і сечі до і після закінчення застосування стимуляторів секреції підшлункової залози так звана проба на ухилення ферментів в кров після закінчення внутрішньовенного введення секретину і холецистокініну.
Активність панкреатичних ферментів в нормі після закінчення стимуляції підшлункової залози зростає не більше ніж в 2 рази і через 2 год повертається до початкового рівня.
При патології підшлункової залози активність ферментів збільшується більш ніж в 2 рази і через 2 год до вихідного рівнем не повертається.
Додатково можна використовувати прозеріновий тест. Проводиться вивчення активності амілази в сечі до і через 2 год після закінчення підшкірного введення 1 мл 0,05% -ного розчину прозерину. Позитивний тест на ухилення ферментів в кров і сечу говорить про залучення в патологічний процес підшлункової залози і є показанням для більш детального обстеження хворого.
У калі визначають активність хімотрипсину і еластази. Ці тести використовуються при зниженні екзокринної функції підшлункової залози, і для диференціальної діагностики синдрому мальабсорбції. Визначення активності хімотрипсину в калі можливо рекомендовано в якості пошукового тесту.
При хронічному панкреатиті у 1/21/3 хворих виявляються розлади вуглеводного обміну. У половини цих хворих вони виявляються показниками цукрового діабету. В основі розвитку даних порушень лежить ураження всіх клітин острівковогоапарату підшлункової залози, в слідстві чого з`являється недолік не тільки інсуліну, але і глюкагону. Інсулярна недостатність виявляється по збільшенню кількості глюкози в крові.
