Радянські журнали - радянських часів

Радянська література

Відео: Актори на обкладинках журналу «Радянський екран» 1960-ті

радянські журнали

Подробиці Автор: Чехова Раїса

Відео: Журнали СРСР

Каталог радянських періодичних видань був досить важкий фоліант, де, крім порядку 8 тисяч газет, були вказані передплатні індекси на кілька сотень журналів - як всесоюзних, так і республіканських.

Оформити передплату на будь-який із зазначених журналів теоретично було доступно всім, а практично - як все в Радянському Союзі - або з навантаженням, або не для всіх.

Деякі дуже популярні і улюблені в народі журнали «народилися» ще до революції. Так, журнал «Огонек», неодмінний атрибут радянського інтелігента, був заснований в 1899 році і до 1918 року виходив регулярно, поки не закрили видавництво, але в 1923 році Михайло Светлов наполіг на відродженні тижневика і став його першим Головним редактором. Найвідомішим «довгожителем» серед радянських журналів є журнал «Вокруг света», перший номер якого вийшов у грудні 1860 року. За радянських часів цей страноведческий і науково-популярний журнал видавався постійно, крім перерви з 1918 по 1927, а також під час війни - з 1941 по 1945 роки. На сьогоднішній день випущено 2 872 номери цього чудового журналу. Улюблені журнали радянських жінок - «Працівниця» і «Крестьянка» - теж ровесники. «Крестьянка» вперше вийшла в світ в 1922 році, її активними авторами були відомі радянські діячки: Н. Крупської, М. Ульянова, А. Ульянова, на його сторінках друкували свої твори С. Серафимович і М. Горький, Дем`ян Бідний і А. Луначарський. Журнал «Працівниця» почав видаватися ще в 1914 році, на його сторінках публікував свої статті В. Ленін, журнал мав яскраву революційну «забарвлення» і переслідувався царською цензурою.

Але з січня 1923 року журнал видавався регулярно, три рази на місяць, навіть під час війни цей журнал видавався, хоч і обмеженим тиражем. Цей журнал формував у радянських жінок не тільки правильну політичну позицію, а й навчав їх правильно доглядати за собою, вести домашнє господарство і ростити дітей. Починаючи з 1970-х років, журнал перестав бути політизованим, на його сторінках розглядалися соціальні, медичні питання, а також друкувалися корисні поради та кулінарні рецепти, викрійки для шиття і інша корисна інформація.

Сатиричний журнал «Крокодил». який став після 30-х років єдиним офіційним сатиричним виданням, вийшов у світ в 1922 році. Він відрізнявся від своїх республіканських «побратимів» більш жорсткою і гострою сатирою. Журнал з логотипом червоного крокодила з вилами на обкладинці нещадно таврував буржуазний побут капіталістів, активно підтримував радянський антисемітизм, але в той же час не давав спуску радянським бюрократам і хабарникам, хапугам і «торгашам», спекулянтам і базікам, п`яницям і довговолосих стилягам. Більше 80% журнальних сторінок займали малюнки в стилі соцреалізму, так повелося ще з 20-х років, коли грамотного населення було мало і люди з малюнків могли зрозуміти сенс сатири. Журнал виходив кожні 10 днів, його авторами були В. Маяковський, М. Зощенко, В. Катаєв, художники-карикатуристи Е. Мигунов, Кукринікси, Б. Єфімов. Кінодублёром «Крокодила» став журнал «Фітіль».

Але головними і важливими журналами були, звичайно, журнали - комуністичні пропагандисти і агітатори, своєрідні «молитовники комуністичної релігії». Це, в першу чергу, журнал «Комуніст», який з 1924 по 1952 рік називався «Більшовик». Це видання було покликане творчо розвивати і пропагувати марксистсько-ленінське вчення, втілювати в життя лінію партії з побудови комуністичного суспільства в Радянському Союзі, вивчати теоретичну спадщину вождя пролетаріату, розкривати його міжнаціональну суть і важливість для розвитку світового революційного руху. У цьому журналі публікували раніше не друкувалися твори Леніна, переклади на російську мову робіт К. Маркса і Ф. Енгельса, а також найважливіші документи КПРС і міжнародних комуністичних організацій. Цей журнал всі члени КПРС були зобов`язані виписувати, вивчати і доводити до свідомості безпартійних членів суспільства всі вищевикладені питання. Треба відзначити, що членів компартії, які вміли перевести тексти з мови «Комуніста» загальнозрозумілою російський, було мало, найчастіше агітатора було досить визубрити основні тези, попередньо їх ретельно законспектувати. Конспекти перевіряв голова місцевого парткому. Але, частіше за все, подібна періодика проходила шлях від поштової скриньки до стоси макулатури швидко, минаючи процес прочитання і осмислення.

З яким нетерпінням передплатники очікували вихід нових номерів таких журналів, як: «Техніка-молоді», «Моделіст-конструктор» (цей журнал якимись шляхами потрапляв навіть до Японії, де винаходи радянських «кулібіних» ретельно вивчали і впроваджували японські конструктори), «Радіо» та «Катери і яхти». Істинно чоловічим вважався журнал «За кермом», його виписували навіть ті чоловіки, які до автомобіля відношення не мали, річна підписка журналу - 12 рублів.

Треба відзначити, що свої журнали видавали практично всі державні структури, громадські, професійні, молодіжні організації, армія і флот, пожежні та міліція (про журналі Комітету Держбезпеки широкої громадськості нічого не відомо). Підписатися на журнал «Огонек» пересічному громадянину було практично неможливо, цей тижневик виходив з додатком «Бібліотека Огонька», і книги Хемінгуея, Блоку, Єсеніна, Лондона і багатьох інших цікавих авторів можна було отримати за передплатою на журнал. У той же час, виписати, наприклад, «Роман-газету», «Науку и жизнь», «Іноземну літературу», «Юність» було цілком доступно. На річну підписку читаюча радянська сім`я витрачала до 150 рублів, на пресу грошей не шкодували. Людина - істота цікаве, а джерелом знань і новин в той час було телебачення з двома каналами, радіо, газети, сусіди і товариші по службі. Більш цікаві і цікаві події описувалися як раз в журналах. Були випадки, коли «гідного і коханому» співробітнику колектив вскладчину оформляв річну підписку на абсолютно чудовий журнал, наприклад «Свинарство», «святкує геймланд» на ідиш, або «Комуніст Таджикистану» на таджицькій мові. Таке інтелігентне був прояв поганого ставлення до непорядному людині.

Журналів в Країні Рад видавалося багато, і деякі до цих пір згадуються з теплотою і радістю. Розумні, грамотні, змістовні статті в журналах «Здоров`я» і «Наука і життя», довірчі та людяні статті в «Працівниці» і «Крестьянке», журнали «Радянський екран» і «Журнал мод», що відкривають дверцята в світ кіно і подіумів, красивих людей і одягу! Для дуже багатьох радянських людей журнали в поштовій скриньці були звичним явищем, а рейтингів ніхто не проводив, багатомільйонні наклади говорили самі за себе.