Як православний християнин повинен ставитися до неправославному людині?

Відео: Як православні повинні ставитися до свят 23 лютого і 8 березня

Як православний християнин (монах чи мирянин) повинен ставитися до неправославному людині (єврею, мусульманину, римо-католику, протестанту і ін.)?

Це питання містить багато підпитань, і всі вони зводяться до одного, який диктує нам наш час, обтяжене теоретичним і практичним екуменізмом, коли багато моральні і духовні встановлення ставляться під сумнів. Колись люди задумували побудувати Вавилонську вежу, але з Божої волі відбулося змішання мов і розсіювання народів. Сьогодні знову багато хто бажає звести вежу об`єднаного християнства, але не у Христі - Істині, а на компромісі між брехнею і Істиною, світлом і темрявою, Христом і Веліаром, що бентежить православних віруючих і підриває вічні моральні і духовні встановлення.
А екуменізм! Що це? Все це підступи стародавнього споконвічного змія, званого дияволом і сатаною (див. Одкр. 12. 9), який нашим прабатькам запропонував в раю стати богами, але не за допомогою Бога, а всупереч Йому, за допомогою диявола. Так і сьогоднішні екуменісти бажають створити єдність християн, про який Христос молився в Своїй первосвященицькій молитві (перед стражданнями) (див. Ін. 17. 21), але не на Істині і не в Істині, а на компромісі, на брехні і лицемірстві. Чи не на вірі в усі те, що Христос відкрив людям на спасіння і залишив в Церкві Своїй, а на спотворенні всього, що в Церкві.
Такий проект вигадали протестанти, а всі інші до них приєдналися. На жаль, в числі екуменістів є і деякі «православні» (єпископи і священики), які від тео¬ретіческого екуменізму (розмов і діалогів з неправославними) в більшості своїй перейшли до практичного екуменізму, беручи участь в загальних молитвах і богослужіннях, а десь і в спільному причасті. Все це призвело до спокусі, сум`яття і розділення в Єдиній Церкви Христової, Церкви Православної.
І в наш час (як це багато разів було в історії Церкви) виконуються слова Христові про те, що Церква Його сили адові не переможуть (Мф. 16. 18). І дійсно, у всякій Помісної Православної Церкви серед кліру і народу є ті, які не приймають отрути екуменізму, в яких би обгортках вона ні підносилася і ні пропонувалася. Вони є і залишаються «Церквою Бога Живаго, стовпом і утвердженням Істини". Таку Церква дійсно ніякі сили адові не переможуть, адже істина Той, Який обіцяв це, хто любить Його.
Тепер можна відповісти і на ваше запитання: «Як православному християнинові слід ставитися до неправославному людині?» Як до свого тяжко хворого брата по тілу. Всі ми від одного Адама, з болем, милістю і любов`ю. Чим сильніше брат хворий, тим більше потребує любові.
Що стосується людських відносин, земних насущних потреб - ставитеся до всіх людей однаково. Всім потрібно надавати свою повагу, всім допомагати в різних матеріальні труднощі, бути готовими покласти душу свою за ближнього, не дивлячись на віру і інші відмінності, якщо потрібно - віддати життя. Це наука євангельська, це наука святоотеческая, це наука Церкви Православної (див. Притчу про милостивого самарянина [Лк. 10. 25-37]). Так і тільки так надходить істинний слуга Божий, бо Господь наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими і посилає дощ на праведних і неправедних (Мт. 5. 45). Все це належить робити, залишаючись в біологічному полі - на рівні життєвих потреб.
Тим часом, коли питання стосується віри православної і нашого членства в Церкві Христовій, якщо виникають труднощі в спілкуванні з євреями, язичниками або атеїстами, мусульманами, римо-католиками, протестантами і т.д., то все змінюється докорінно. Тут православний не сміє переступити межі віри своєї, змінити принципам Святих Отців і заважати свою віру з чужої, вступати чи погоджуватися на компроміс, шукати якісь точки дотику з інославними заради якихось помилкових цілей. Це означає, що православний з неправославних не може мати будь-якого було єдності у вірі, обрядовості або молитві. Не можна мати спільну молитву. Про це говорять багато святих канони Православної Церкви.
Але можна і потрібно про таких людей молитися, щоб Господь просвітив, умудрив і наставив їх до спасіння на шлях вступу в Єдину Святу Соборну і Апостольську Церкву, поза якою і без якої немає порятунку. До молитви православних за неправославних нас повинна закликати справжня до них любов. Адже, за словами святого отця Юстина Челійского, тільки та любов справжня і щира, яка забезпечу добрі ближнього життя вічне (порятунок). Цю любов проявляє Православна Свята Церква, невпинно молячись в своїх святих молитвах «за все і вся». Наприклад, в акафісті Ісуса найсолодшої міститься моління про покликання єретиків до пізнання Істини, про освіту язичників, про покаяння грішників.
Але Церква не має ніякої сили або влади когось примушувати до єдності у вірі з нею, щоб хтось ставав насильно її членом. Це суперечить любові.
Чи може православний входити в неправославне богослужіння? Чи може православний бути присутнім на неправославних обряді або зборах? Чи може молитовно брати участь в ньому?
Ні. Ні за яких умов або обставин. Навіть в разі примусу. Тим б він потоптав канон Церкви Православної, і тоді припинилося б його членство в Церкві Христовій, оскільки така дія відсікає людини від Церкви.
Нехай відповідь на цей життєво важливе питання послужить путівником в життя вічне, щоб сучасні православні не заблукали в численних шляхах, що ведуть до погибелі вічне.

Артемій, Єпископ Рашко-Призренський
і Косово-Метохійскій
srpska.ru