Новорічна ніч казка
Новорічна ніч казка
Новорічна казка. Новорічна ніч
Новорічна ніч. Як довго її чекають хлопці, і як швидко вона проходить. Коля і Оля напередодні Нового Року прикрасили кімнату прапорцями, надувними кулями, ялинковими прикрасами. Величезну двометрову ялинку нарядили іграшками, гірляндами, свічками. Ялинка переливалася різнокольоровими вогнями, виблискувала блискучими боками іграшок. А під ялинкою стояли важливий дід Мороз і тендітна Снігуронька.
Коля і Оля веселилися цілий день, грали, сміялися. А після зустрічі Нового Року пішли спати. Вони навіть не і не підозрювали, що у іграшок тільки починаються веселощі. Діда Мороза і Снігуроньку чекали цілий рік. Цілий рік вони лежали в коробці під диваном, і тільки на Новий Рік їх діставали, і вони могли порадувати інших. І зараз, коли все стихло, у них почалося своє життя. Чи не іграшкова, а справжня.
Снігуронька була настільки красива, що з нею не могла зрівнятися навіть витончена Барбі. Була в ній зворушлива краса і причаровує задушевність. Маленький плюшевий Ведмедик не міг відвести очей від її променистої посмішки, хвилястого волосся.
- Ну як пройшов рік. - запитав важливий Пінгвін, коли діти і дорослі покинули кімнату.
- Як завжди, - відповів дід Мороз. - У цьому дивані так смердить нафталіном, що я цілий рік тільки і чхав. Ех, добре-то як! - широко розкинув руки дід Мороз. - Хоч танцюй.
І рум`яний Дід Мороз в своєму червоному жупані взявся танцювати Гапак.
- Досить. Набридло! - скрикнула Снігуронька.
Відчувалося, що вона дуже втомилася і чимось засмучена, її було не впізнати.
- Щороку одне і теж. Хочу на вулицю. Я жодного разу, ні разу не була на вулиці. Я не знаю, що таке сніг.
- Я теж не був, - зітхнув рудий в яблуках кінь і захитався на своїй вигнутої дошки.
- І я, і я не був, - заворушив в коробці вухами Заєць.
- Як Ви не розумієте. Адже я Сні-гу-Роч-ка. Мені просто необхідний сніг. Інакше я помру.
І з красивих блакитних очей Снігуроньки полилися справжні сльози. В кімнаті було дуже жарко, а від свічок виходило таке тепло, що щоки Снігуроньки палали вогнем. Всі ляльки повернулись в бік Снігуроньки, хтось навіть з співчуттям зітхнув.
- Що ж зробити для тебе, дорога Снігуронька? - оожівілся дід Мороз.
- Оголошую. Хто покаже мені сніг, той стане моїм чоловіком.
Деякий час стояла тиша, іграшки переглядалися між собою. Першим заговорив дід Мороз.
- Дорога Снігуронька! Я давно чекав цієї хвилини. Ми стільки років разом. Ми навчилися розуміти один одного. Думаю, що краще за мене, тобі одного не знайти.
- Але я хочу снігу, снігу.
- Ти ж знаєш, я вмію робити чудеса, - не здавався дід Мороз.
- Ха, за тебе чудеса роблять батьки. Це вони кладуть під ялинку подарунки.
- Так, але у мене є чарівний посох.
- Тоді зроби так, щоб пішов сніг. Зараз, цієї хвилини.
Дід Мороз щось довго шепотів, розводив руками, потім вдарив палицею, але ніякого снігу не було.
- Сьогодні на небі ні хмаринки, тому й не вийшло. Зате наступного разу ...
- Ось тоді і поговоримо, - сказала Снігуронька і відвернулася від діда Мороза.
Рудий в яблуках кінь і сірий Заєць наввипередки поспішили до Снігуроньки.
- Ярмо-го. - заіржав Конь.- Тільки я можу стати твоїм чоловіком. Ти сядеш на мене, і я заберу тебе на вулицю.
- Як. - здивувалася Снігуронька, і в очах її з`явилося здивування.
- Ярмо - го ... Дуже просто. Через кватирку. Як тільки вночі відкриють кватирку, ми вистрибніть з тобою на вулицю. Це буде казкова ніч!
- Так, але ми можемо розбитися. Це дуже небезпечно. А що хоче сказати мені Заєць?
- Я ... я ... - вуха Зайця затремтіли, і він з розгону застрибнув у велику коробку.
- Гм, - до Снігуроньки хитається ходою підійшов представницький Пінгвін. - Дорога Снігуронька, я розумію твоє бажання. Моє предки довгий час жили на півночі. Їхній будинок був прямо на крижині, і ховалися вони сніговою ковдрою. Я, як і вони, люблю сніг. Але обіцяти його не можу ...
- Тоді навіщо Ви прийшли?
- Невже ти не відчуваєш, що від мене віє холодом?
- Ні.
- Ну, а зараз. - Пінгвін підійшов ближче до Снігуроньки.
- Ні ні та ні. Я хочу снігу, снігу.
Потім до Снігуроньки підійшли верблюденя, Носоріг і навіть Крокодил. Всі вони, хоч і не могли дати Снігуроньці снігу, але обіцяли цікаву і захоплюючу життя. Але Снігуронька не хотіла ні в Сахару, ні в Африку, ні тим більше в небезпечні води далекого Нілу.
Самим останнім і сором`язливим був плюшевий Ведмедик. У нього була дірка в правому боці, тому він старанно прикривав її рукою. Деякий час він стояв мовчки, не знаючи що сказати.
- Фі, - сказала Снігуронька, оглядаючи Ведмедика. - Не люблю товстих.
Ведмедик опустив голову і клишоногий ходою поплентався до себе на комод.
А тим часом претенденти на руку і серце Снігуроньки не здавалися.
- Снігуронька, а які гостинці для тебе у мене в мішку припасені. Зі мною ти будеш найбагатшою нареченою.
- Неправда! - відповідала Снігуронька. - мішок у тебе порожній, а борода приклеєна.
- А якщо ти вийдеш заміж за мене, - обіцяв двогорбий Верблюд, - я заберу тебе в пустелю. Там дуже багато рослин, які названі на честь мене - Верблюжа колючка. Вона така смачна ... - тут Верблюд смачно сплюнув, - що ти відразу забудеш про сніг. Обіцяю!
- Але я не хочу забувати про сніг. Я хочу їсти снігові тістечка і льодяники, а не твою колючку.
- Ось ось. Оскільки ти любиш льодяники і снігові тістечка, то тобі треба виходити заміж тільки за мене. - встряв між ними Пінгвін. - Я доктор. Ось наїсися снігу, збільшує, хто тебе вилікує? Звичайно, я - Пінгвін!
Плюшевий Ведмедик дивився з комода і не знав, як заволодіти неприступним серцем Снігуроньки. Він навіть придумати нічого не міг, тому що в його голові була вата. Він підійшов як завжди останнім, коли сили претендентів в черговий раз вичерпалися. Ведмедик боязко переступав з ноги на ногу і прикривав дірочку в правому боці. І раптом несподівано для себе крикнув:
- Ура. А я зате найсильніший. Хоч і товстий ... Я ... я можу залізти ось на ту шафу.
- Та що ти. - здивувався Крокодил.
- Ось це так ... - висунув свою мордочку з коробки сірий Заєць.
- А ну, спробуй, - пожвавилася Снігуронька. - І блакитні очі її засвітилися чарівним блиском.
За цей блиск Ведмедик був готовий на все.
- Зараз, зараз ... Це буде мій пік - пік бурого ведмедя!
Ведмедик поплевал на свої пухкі долоні, підстрибнув і схопився за кут шафи. Шафа був слизьким, і Межвежонку довелося докласти чимало сил, щоб утриматися.
- Що ж ти застряг? - кипів від обурення Пінгвін.
- Давай давай. - підтримували Ведмедика двогорбий Верблюд і Заєць.
З великими труднощами Ведмедик просувався по слизькій поверхні шафи. Ось він уже досяг своєї вершини - піку Бурого Ведмедя. Йому залишилося зовсім небагато - встати на п`єдестал - на кришку шафи. Але тут він відчув, що зачепився за стирчить цвях. Ведмедик спробував вивільнитися, але плюшевий комбінезон тріснув по шву. З його нутра початку випадати біла, пухнаста, як сніг, вата.
- Ура. Сніг, сніг пішов, - закричала радісно Снігуронька і затанцювала.
Разом з нею в веселому хороводі закружляли інші іграшки, зовсім забувши про Ведмедика. А тим часом зі скляних очей Ведмедика викочувалися справжні сльози. Йому було боляче, дуже боляче. Вата пластівцями випадала з нього, і він знав, що скоро від нього нічого не залишиться, крім плюшевого комбінезона. Завтра його викинуть на смітник. Але він не став прикривати дірку лапою.
Він крізь сльози спостерігав за щасливою Снігуронькою, яка милувалася снігом.
