Аліменти на утримання позашлюбну дитину 2016
Відео: Аліменти на позашлюбну дитину
Аліменти на позашлюбну дитину
Конституційний суд в своїй ухвалі від 09.12.2014г. постановив, що аліменти на дитину одного з подружжя (позашлюбного) повинні сплачувати виключно за рахунок власних коштів з батьків, а не спільного майна подружжя. Аліменти, що виплачуються із загальних коштів подружжя, повинні перераховуватися на підставі нотаріального згоди подружжя на розпорядження спільним майном
Передісторія справи така: позивачка звернулася в суд про визнання недійсною угоди про сплату аліментів, укладеного між її чоловіком (батьком дитини) і матір`ю дитини. Відхиливши доводи позивачки про порушення її прав, суддя прийшов до висновку про те, що її згоди на укладення чоловіком угоди про сплату аліментів не було потрібно.
Апеляційним визначенням рішення мирового судді скасував і визнав спірні угоду про сплату аліментів та додаткову угоду про сплату аліментів недійсними, вказавши, що для укладення одним із подружжя угоди, що вимагає нотаріального посвідчення (у даному випадку - угоду про сплату аліментів), необхідно отримання нотаріально засвідченої згоди другого з подружжя.
У своїй скарзі до Конституційного Суду Російської Федерації заявниця оскаржувала конституційність пункту 3 статті 35 Сімейного кодексу Російської Федерації, згідно з яким для здійснення одним з подружжя угоди за розпорядженням нерухомістю та угоди, що вимагає нотаріального посвідчення і (або) реєстрації у встановленому законом порядку, необхідно отримати нотаріально засвідчена згода другого з супруга- чоловік, чиє нотаріально засвідчена згода на вчинення зазначеної угоди не було отримано, вправі вимагати п різнанія угоди недійсною в судовому порядку протягом року з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про здійснення даної угоди.
На думку заявниці, оспорювані законоположення суперечать статтям 17 (частина 3) і 38 (частина 2) Конституції Російської Федерації, оскільки допускають створення дискримінаційних умов для позашлюбних дітей, обмежуючи їх право на одержання утримання від батьків у позасудовому порядку (яке, з точки зору заявниці , було б за обсягом більшим, ніж зміст, певне судовим рішенням), ставлять реалізацію права дитини на одержання утримання від батьків в належному обсязі в залежність від розсуду особи, які не являющег ося батьком, і, захищаючи інтереси цієї особи, позбавляють батьків можливості самостійно визначати порядок і форми виконання обов`язку щодо утримання своїх неповнолітніх дітей.
Відмовляючи в задоволенні заяви, Конституційний суд вказав, що «всупереч твердженням заявниці, положення пункту 3 статті 35 Сімейного кодексу Російської Федерації не звільняють батьків від необхідності виконання приписів статті 38 (частина 2) Конституції Російської Федерації, згідно з якою турбота про дітей, їхнє виховання - рівне право і обов`язок батьків, не виключають добровільне виконання батьками, які не перебувають між собою в шлюбі, обов`язки по утриманню спільних неповнолітніх дітей і не позбавляють їх можли ності самостійно визначити в рамках вимог чинного законодавства порядок виконання зазначеного обов`язку, в тому числі укласти - в разі, коли один з батьків перебуває у шлюбі з особою, яка не є другим батьком неповнолітнього, - угода про сплату аліментів, що передбачає, зокрема, сплату аліментів за рахунок майна, на яке не поширюється режим спільної власності подружжя «.
Рішення суду цілком логічно, тільки ось особистих коштів батьків може і не вистачити на утримання дитини до досягнення нею 18 років, так як все, що отримано і в шлюбі - вже вважається спільною власністю подружжя. Інтереси позашлюбних дітей ставляться в залежність від чоловіка, який не є батьком дитини.
